«Усна історія для спадщини танцю» — це дослідницько-освітній проєкт, спрямований на розвиток нових інституційних підходів до збереження танцювальної спадщини в Україні. Ініціативу реалізовано БО МБФ «Імпульс Трансформація Платформа» у співпраці з Goethe-Institut в Україні та Національним художнім музеєм України в межах програми Фонд Стійкості 2025.

Метою проєкту є адаптація методу усної історії до українського контексту та створення інструментів, які дозволять музеям і дослідникам документувати танець як форму нематеріальної культурної спадщини. Проєкт став одним із перших системних кроків до інституційного архівування танцю в Україні — сфери, яка тривалий час залишалася поза музейними практиками.

Чому архівування танцю важливе?

На відміну від образотворчого мистецтва, танець не має стабільного матеріального носія. Його існування пов’язане з тілом виконавця, часом, простором і взаємодією між учасниками процесу. Саме тому традиційні музейні моделі, орієнтовані на збереження об’єктів, часто не можуть повноцінно працювати з перформативними мистецтвами.

У світовій практиці для вирішення цього виклику використовуються комплексні системи документації, які поєднують відео, текстові матеріали, нотування руху, інтерв’ю, репетиційні матеріали та контекстуальні свідчення.

В українському культурному полі танцювальні практики довгий час залишалися майже невидимими для музейних архівів — значною мірою через спадщину радянської моделі музейництва, орієнтованої переважно на матеріальні артефакти. Проєкт «Усна історія для спадщини танцю» покликаний допомогти подолати цю прогалину та сформувати нові інституційні практики збереження танцю.

Куратором та ініціатором проєкту виступив Віктор Рубан, доктор філософії з культурології, режисер, хореограф та дослідник танцю, співзасновник БО МБФ «Імпульс Трансформація Платформа», і гостьовий професор Вільного університету та Академії мистецтв Берліна імені Валєшки Герт 2024–2025. Його багаторічна робота на перетині дослідження танцю, кураторства та інституційних практик допомагає поєднувати міжнародні методологічні підходи з актуальними викликами українського культурного сектору, забезпечуючи стратегічну цілісність і фахову орієнтацію ініціативи. Програму роботи очолив Рікардо Вівіані — усний історик Фундації Піни Бауш та дослідник із понад сорокарічним досвідом у сфері танцю та культури.

 Програма проєкту

Центральною подією став шестиденний інтенсив у Національному художньому музеї України, який відбувся 1–6 грудня 2025 року.

У межах інтенсиву 22 учасники (фахівців з танцю, музейних експертів, архівістів та дослідників, а також великий інтерес і відгуки від залучених учасників) з п’яти міст України відгукнулись на ініціативу та працювали разом над адаптацією методів усної історії для документування танцю в українських музейних інституціях. Робота учасників була спрямована на формування спільного бачення того, як досвід танцівників, хореографів та інших учасників творчого процесу може бути зафіксований і збережений як частина культурної пам’яті.

Проєкт завершився публічною презентацією в УКМЦ, під час якої були представлені результати роботи інтенсиву та обговорено перспективи інтеграції танцю в музейні практики. Дискусія об’єднала представників культурних інституцій, дослідників танцю, кураторів та музейних фахівців, сприяючи ширшому міждисциплінарному діалогу про місце танцю в культурній пам’яті України.

Основний результат проєкту

Ключовим результатом стала розробка першого в Україні протоколу архівування танцю, який створює методологічну основу для роботи музейних інституцій із перформативними мистецтвами. Протокол поєднує кілька рівнів документації: 1 – Система метаданих і документації – фіксує структуру твору, його концепцію, хореографічну мову, учасників, історію виконань та матеріальні компоненти); 2 – Архів усної історії танцю (базується на методі Рікардо Вівіані) – дозволяє зберегти не лише зовнішню форму танцю, але й тілесну пам’ять, інтенції та знання, що передаються через практику);  та 3 – Протокол відтворення (reperformance) – окреслює умови майбутнього показу або реконструкції танцю і створює можливість для контрольованого «життя» перформансу в різних інституційних і часових контекстах.

Проєкт було реалізовано в рамках діяльності робочої групи “Танцплан. Спадщина” загальноукраїнської ініціативи –  Танцплан України

До ініціативи вже долучилися 13 кафедр хореографії національних університетів і 15 організацій, шкіл танцю, фестивалів та незалежних компаній – ключових стейк-холдерів сектору із 9 областей України.

Ми запрошуємо і вас долучитися до цієї спільної роботи — привнести свій досвід, бачення та ідеї у формування майбутнього українського танцю.

Разом ми можемо створити систему, що забезпечить сталий розвиток танцювального мистецтва в Україні та зміцнить його позиції у світі.